Визнання заповіту недійсним через не усвідомлення заповідачем значення своїх дій

Підтвердженням того факту, що заповідач розумів значення своїх дій при укладанні заповіту є не медична документація, надана з відповідних установ, а висновок судово-психіатричної експертизи.

Така правова позиція, висловлена Верховним Судом  України у березні 2017 року.

Правовий прецедент

Суть справи:

Позивачка є єдиною дочкою померлої та спадкоємцем за законом першої черги.

Вона подала приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини та дізналась, що існує заповіт, складений на користь інших відповідачів. Згідно з яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалось, мати заповіла відповідачам.

На підставі статей 203, 215 та 225 Цивільного кодексу України  позивачка просила визнати заповіт недійсним. Посилаючись на те, що:

• заповіт від імені матері підписаний іншою особою,
• його зміст не відповідав її волі,
• за станом здоров’я мати не усвідомлювала значення своїх дій.

Рішення суду першої інстанціі

Суд першої інстанції та Апеляційний суд позивачці в позові відмовив виходячи з того, що її мати, діючи вільно та відповідно до своєї внутрішньої волі вчинила заповіт, який було складено з дотриманням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. Підпис на заповіті вчинений нею особисто, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи. Надана позивачкою та досліджена в судовому засіданні медична документація не містить висновків щодо наявності у спадкодавця психічного або іншого захворювання, внаслідок якого мати позивачки не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Скасування ухвали Верховним судом

Верховний суд скасував ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції, якими позивачці в позові було відмовлено та направив справу на новий розгляд з наступних підстав:

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Призначення експертизи у разі заявлення клопотання про її призначення хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи згідно з вимогами п. 2 ч. 1 статті 145 ЦПК України є обов’язковим.

Оформлення договору дарування та інші юридичні послуги від АН «Старгород».